Hi everybody. I  hope you are having a good time.

 I've been taranslating English poetry recently.

Here is a poem I like a lot.

Walter de la Mare is an English poet and writer (1873-1956). 

The Listeners 

 "Is there anybody there?" said the Traveller,

Knocking on the moonlit door;
And his horse in the silence champed the grass
Of the forest's ferny floor;
And a bird flew up out of the turret,
Above the Traveller's head:
And he smote upon the door again a second time;
"Is there anybody there?" he said.

But no one descended to the Traveller;
No head from the leaf-fringed sill
Leaned over and looked into his grey eyes,
Where he stood perplexed and still.
But only a host of phantom listeners
That dwelt in the lone house then
Stood listening in the quiet of the moonlight
To that voice from the world of men:
Stood thronging the faint moonbeams on the dark stair,
That goes down to the empty hall,
Hearkening in an air stirred and shaken
By the lonely Traveller's call.

And he felt in his heart their strangeness,
Their stillness answering his cry,
While his horse moved, cropping the dark turf,
'Neath the starred and leafy sky;
For he suddenly smote on the door, even
Louder, and lifted his head:--
"Tell them I came, and no one answered,
That I kept my word," he said.
Never the least stir made the listeners,
Though every word he spake
Fell echoing through the shadowiness of the still house
From the one man left awake:

Ay, they heard his foot upon the stirrup,
And the sound of iron on stone,
And how the silence surged softly backward,
When the plunging hoofs were gone. 

Вальтер де ла Мер.  Слухачі

"Чи там хтось є?" - спитав Прибулець

І в світлі місяця торкнувсь дверей.

А кінь жував  траву у тиші,

І папороть хилилась до грудей.

Злетіла пташка з вежі дому

І зникла там, де висота.

А він удруге стукнув в двері:

"Чи там хтось є?"- ще раз спитав.

Але ніхто не стрів Прибульця,

Не визирнув крізь лист з вікна,

Не подивився в сірі очі;

Розгублена була душа його й сумна. 

Лиш в тиші місячного сяйва

Господар привидів - єдиних слухачів -

Стояв і слухав в домі голос,

В якім озвався світ людей вночі:    

І слав Він місячні доріжки

На темні сходи, що вели униз,

В повітрі, вражений, Він слухав,

Шокований від тих реприз.

І він відчув у серці дивність

Від тиші, що у відповідь луна.

В той час, як кінь скуб темний дерен

Під небом з листя і зірок сповна.

Тому ударив міцно в двері

Гучніше навіть, голову підняв:

"Скажи їм, я тут був, - закриті двері,

Скажи, що я дотримавсь слова", - він додав.

Ні тіні шелесту не чути,

Хоч кожне слово, що він їм сказав,

Луною впало в темінь дому

Від того, хто один живим зоставсь.

Він сів в сідло - вони почули

Удар підкови, шум стремен

І як нахлинула враз тиша

Під звук копит, що був, та вмер.